Усі батьки дітей дошкільного віку стикаються з питаннями вибору школи, форми навчання та психологічної підготовки дитини до нового і тривалого етапу життя. Для батьків, які виховують дітей з ООП, ці питання набувають ще більшого значення. Адже доведеться знайти набагато більше відповідей, аніж у типовій життєвій ситуації. Аби перше знайомство зі світом знань запам’яталося як позитивний момент, а новий етап життя дитини мав гарний старт, слід урахувати такі моменти.

Вік дитини

Більшість дітей починає навчання у віці 6-7 років. Цей вік вважається психологами найбільш сприятливим для перехідного етапу та розвитку навчальних навичок. Адже саме у віці 6-7 років провідна ігрова діяльність змінюється на навчальну. Проте усі діти різні. Вікові етапи – спроба систематизувати освітній компонент для того, щоб усім було зручно та легко. Нерідко трапляється й так, що вже у 5 років дитина може навчатися, а іноді й у віці 8-9 років може ще бути неготовою до таких змін. Батькам дітей з ООП варто звертати увагу не на паспортний вік дитини, а на рівень її фізичного, інтелектуального та психо-емоційного розвитку. Особливо важливо враховувати сформованість мотиваційної складової щодо навчального процесу. За допомогою щодо визначення цих рівнів можна звернутися до психолога закладу дошкільної освіти.

На сьогодні у батьків дітей з ООП є найширший вибір закладів і форм навчання за всю історію розвитку педагогіки

Проте багато – не завжди добре. Батькам дітей з ООП варто враховувати особистісні якості дитини, рівень її розвитку, комунікативні можливості та багато інших особистісних факторів, а не слідувати модним тенденціям в освіті. Саме такий підхід забезпечит­ь повноцінне навчання, що спиратиметься на сильні сторони розвитку дитини.

Батькам часто буває важко зрозуміти, що саме повинна вміти дитина, аби мати змогу навчатися

Існує хибна думка про те, що дитину в освітньому закладі всьому навчать. Що вона занадто маленька, аби готуватися до школи. Проте кожен новий етап розвитку дитини має певні маркери засвоюваності. На етапі дошкільного дитинства кожна дитина повинна тією чи іншою мірою опанувати такі елементарні навички, щоб мати змогу продовжити навчання у класі:

• самостійне пересування (при необхідності за допомогою спеціального обладнання або пристроїв);
• елементарні комунікативні навички (при необхідності за допомогою засобів альтернативної комунікації);
• елементарні гігієнічні навички (при необхідності за допомогою дорослого);
• певний рівень розвитку сприйняття та уваги для роботи в групі (при необхідності за допомогою спеціального обладнання).

Варто визначити рівень готовності дитини до шкільного навчання

Щоб зорієнтуватися, необхідно звернути увагу на такі складові: фізичний розвиток і соматичний стан здоров’я дитини, рівень розвитку пізнавальної діяльності та комунікативного розвитку, рівень розвитку особистісних якостей та психо-емоційний стан дитини, урахувати наявність або відсутність мотивації щодо навчання. В ситуації розвитку дітей з ООП іноді трапляється, що якісь конкретні характеристики сильно відтягують дитину назад, хоча інші можуть бути розвинені на середньому, або, навіть, високому рівні. Спеціалісти називають це «асинхронією розвитку». В такому випадку немає ідеального часу для переходу на новий етап. Варто спробувати розвинути усі необхідні навички хоча б на низькому рівні та особливу увагу приділити взаємодії батьків і вчителів, щоб усі працювали в тісному тандемі над подальшим розвитком дитини в навчальному закладі.

Щоб зрозуміти, чи готова дитина емоційно розпочати шкільне навчання, варто звернути увагу на її схильності та інтереси

Більшість дітей, які переходять з ігрової провідної діяльності на навчальну, змінюють свої ігри. Частіше за все можна спостерігати такі сюжетні ігри, як «школа» або «дитячий садок», де дитина приміряє на себе роль вчителя або вихователя. Проте ці моменти є соціальними маркерами і прямо залежать від ставлення до питання навчання в родині, ситуацій, з якими дитина стикалася у власному житті, прикладів ставлення до навчання старших братів та сестер або друзів.

Якщо дитина має виражену негативну реакцію на предмет шкільного навчання або низький рівень мотивації щодо освітнього процесу, варто звернутися до дитячого психолога та деякий час попрацювати над зміною становища.

Вступ до навчального закладу завжди і для всіх є значущою подією

Більшість людей пам’ятають цей день упродовж життя. Звичайно, такі серйозні епізоди викликають безліч емоційних реакцій у дитини та певні страхи. Щоб налаштувати дитину на зміни, варто пояснити, в чому саме вони полягатимуть. Дітям з ООП іноді може знадобитися трошки більше часу на усвідомлення нової ситуації. Тому варто розпочати підготовку завчасно: показати заклад, де дитина навчатиметься, прогулятися на шкільному подвір’ї, поспостерігати за учнями, які прямують до школи, звернути увагу на атрибутику школярів (форма, рюкзак тощо), познайомити дитину з кількома першокласниками або старшими дітьми, які можуть поділитися позитивним досвідом відвідування навчального закладу. Доречно буде щодня трохи поговорити про школу: пороздивлятися тематичні книжки, ілюстрації, мультфільми тощо. Батьки можуть поділитися своїми позитивними враженнями від відвідування освітнього закладу, показати світлини. Для дітей, які мають порушення інтелектуального або комунікативного розвитку, варто дібрати тематичні піктограми та візуальні розклади, соціальні історії аби пояснити подальші події, правила поведінки та закцентувати увагу дитини на головному.

Усім батькам варто звертати увагу саме на те, як реагує дитина на розмови про школу та який у неї рівень розвитку. Не варто “підганяти” дитину, аби встигнути до певної дати та наздогнати однолітків. Крокуйте до поставлених цілей у власному прийнятному темпі. Набагато важливішим є психологічний комфорт дитини та її впевненість у батьківській підтримці у будь-якій ситуації!

 Йдемо до інклюзивного класу: як це?

Слово «інклюзія» на слуху в колі батьків і асоціюється з рівними правами на освіту для всіх.

Всі люди різні… Хто про це знає?

Але в реальному колективі ми бачимо, що «інакший» часто означає «чужий», «дивний». Це стосується не лише дітей з інвалідністю, але й кожного з нас. Напевно, вам доводилось потрапляти в групи, де всі, наприклад, займаються спортом, а ви — ні, вживають алкоголь, а ви — ні, дивились певний фільм, а ви — ні… Булінг починається як непорозуміння, ворожість і, якщо група продовжує тиснути на «іншого», перетворюється на повторюване фізичне або психологічне насильство. Булінг існує навіть у найкращих освітніх системах світу, бо це — реакція групи на тих, хто відрізняється від неї, хто може порушити її стабільність. Якщо дитина змалечку бачить і розуміє, що бути іншим — це нормально, що в неї може бути інший колір шкіри або вона може пересуватися у візку чи носити слуховий апарат, але всі діти рівні на заняттях і поза ними, тоді вона більш терпляче та чуйно ставиться не тільки до інших, але й до самої себе.

Вчимося спілкуватися

Інклюзивний клас поєднує дітей не тільки на заняттях, але і вчить домовлятися на перервах, гратися разом. Емоційний інтелект, розуміння інших, навички спілкування — це основа професій майбутнього, де простішу роботу можна буде довірити механізмам. Але зрозуміти іншу людину, її потреби, віднайти ідею для успішного проєкту або домовитись про рішення конфлікту допоки може лише людина. В інклюзивному середовищі тренуються уміння ефективно комунікувати, доносити свої ідеї, слухати інших — це основи майбутньої успішності наших дітей.

Готуємо до навчання: що робити?

Поясніть своїй дитині, що всі діти різні, кожен сприймає світ по-іншому. Якщо у вашому класі навчатиметься дитина з особливими освітніми потребами, важливо не називати її «хворою», «інвалідом», що значить нецінними. І варто не перестаратися з допомогою, зайва підтримка та намагання зробити все за дитину з інвалідністю може роздратувати або засмутити її. Вчіть дітей ставитися з повагою одне до одного, цікавитись інтересами та вподобаннями, допоможіть знайти ігри, які підійдуть їхньому другові, якщо він має певні особливості здоров’я, розумового і фізичного розвитку.

Справжня інклюзія настане тоді, коли простір буде дружнім до всіх. І це стане настільки звичним, що ми нарешті перестанемо говорити про неї.

Побоювання батьків

Разом із перевагами інклюзії у батьків часто є певні упередження.

Інклюзивний клас= слабша програма Це не так, адже діти з ООП так само навчаються за  програмою нової української школи, але педагогічні працівники адаптують чи модифікують програму під потреби такої дитини, А

але це не впливає на навчання всього класу.

Рекомендації батькам щодо взаємин з дитиною з особливими освітніми потребами

Дитина із особливими освітніми потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
 

• Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: генетичними, під час вагітності, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
• Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує вашого уміння, терпіння, знання.
• Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує вас.
• У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в освітньому закладі.
• Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
• У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими освітніми потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору.
• Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в класі освітнього закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
• Старанно, своєчасно виконуйте рекомендації і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами фахівців щодо необхідності консультування та лікування у лікарів.
• Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
• Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок або займіть її іншою діяльністю.
• Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.

 ЩО ТАКЕ «ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ» АБО ЧОМУ ДИТИНА ПОВІЛЬНО ДУМАЄ

Чому одні люди все схоплюють на льоту, а іншим необхідно багаторазове повторення одного і того ж?

По-перше, це пов’язано зі здатністю центральної нервової системи швидко і точно засвоювати інформацію з навколишнього світу, по-друге, залежить від зацікавленості слухача, по-третє, від злагодженої роботи зору, слуху, рухових відчуттів всього тіла і окремих його частин (в зокрема, пальців рук), по-четверте, від здатності людини до довільного і цілеспрямованого увазі.

Недостатня включеність одного з цих компонентів пізнавальної діяльності різко знижує ефективність спілкування людини, в тому числі і дитини, з навколишнім світом. Особливо це різко виражене у дітей з проблемами в розвитку.

Незрілість нервової системи не дає дитині запам’ятовувати те, що їй показують або говорять дорослі, що вона сама бачить; чує, відчуває кожен день. Втрачаючи відчуття нового, але не запам’ятовуючи необхідне, дитина не виявляє зацікавленості в пізнанні навколишнього світу або втрачає її. Звична обстановка (вдома, у школі, на вулиці) не викликає бажання до чогось доторкнутися і назвати, однак зміна цієї звичності веде до різких протестів дітей.

Чому? Адже здається, що дитина нічого не помічає навколо, не називає на прохання дорослого. Протести виникають тому, що дитина, запам’ятавши цілісну картину навколишнього світу, не виділяє з нього окремі частини  (дерева, траву, камінці, людей, автобус, стіл, стілець і т. п.). Тому кожна зміна (в одязі, в маршруті від школи до будинку, в їжі) викликає у дитини страх перед невідомим, і вона вимагає повернення до колишнього, їй відомого оточення. Як тільки це відбувається (пішли звичною стежкою, мама одягла ту ж кофточку, посадили на той же стільчик), дитина заспокоюється і знову не проявляє інтересу до навколишнього.

Через незрілу нервову систему дуже часто у дітей вчасно не налагоджуються зв’язки між оком і вухом, оком і рукою, ногою і вухом і т. п. Дитина не може виконати простих для нас завдань: повернутися в бік звуку (як ніби не чує, але слух у порядку), підстрибнути на одній нозі, зафарбувати контур (око бачить, але рука не слухається), штовхнути м’яч. Це з одного боку, а з іншого боку, незрілість нервової системи обмежує розуміння дитиною зверненої до неї мови: вона просто не розуміє, що їй говорять. І саме незрозуміле для нас, дорослих – не може зробити як ми, тобто по наслідуванню і зразку. Через відсутність злагодженої роботи всіх органів відчуття дитини: око бачить, вухо чує, але обмінятися один з одним і дати команду м’язам рухатися вони не можуть. Саме цим пояснюється невміння дітей з ООП шкільного віку обвести клітку, показати праву/ліву руку, змалювати найпростіший орнамент з паличок і т. п.

Щоб запам’ятати, як виглядає предмет або об’єкт навколишнього світу, дитині потрібно змусити себе подивитися і сфотографувати його таким, як він є, щоб наступного разу впізнати. Щоб запам’ятати, як називається щось, дитина знову повинна змусити себе запам’ятати той набір звуків, яким дорослі цей предмет позначають. У більшості випадків цей процес відбувається без особливого втручання з боку дорослих. Однак, коли нервова система незріла, коли є неузгодження в роботі різних систем дитини, тоді процес запам’ятовування вимагає багаторазових повторень і надмірних зусиль дитини для концентрації уваги на якомусь одному предметі. Енергії і можливостей дитини не вистачає для швидкого і точного запам’ятовування і відтворення отриманого досвіду: дитина важко запам’ятовує, іноді неправильно, важко переучується, швидко забуває.

Вищеописані труднощі підстерігають дитину з раннього дитинства. Чим старшою вона стає, тим більше інформації і досвіду взаємодії з навколишнім світом вона не доотримує. І зовсім не тому, що «ледар і не хоче», а тому, що незрілість нервової системи не дає їй засвоювати той матеріал, який знають її однолітки.

 Як формувати у дітей з особливими освітніми потребами знання про навколишній світ

Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу природу. У дітей з ООП ці знання обмежені.

Нерідко дитина, яка має йти до 1-го класу, погано розрізняє своє прізвище та ім’я, не знає послідовності пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин. Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що дитина багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.

Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку, пухнасту кішку, дитина чує словесні позначення від дорослого: «м’яка, пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання та забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.

Формуючи у дитини знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту. Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання дитини. Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам. Розкажіть їй, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати: буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?». Нагодою для розвитку дитини може стати прибирання дорослим шафи для посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт праски чи електричного дзвінка.

Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається про їх призначення, засвоює елементарні логіко-математичні поняття.